На цих конях українці в’їхали в історію – як ентузіасти відроджують породу поліських коней – Суспільство

На цих конях українці в'їхали в історію – як ентузіасти відроджують породу поліських коней - Суспільство

Фото: facebook.com/shche.tsugli

Невеликі – розміром як зебра, доброзичливі, витривалі та невибагливі – такі коні давним-давно жили на території України. Офіційно їх вважали вимерлими, але зустріти їх можна, хоч і вкрай рідко, переважно в лісовій зоні Полісся. Відновленням цієї аборигенної породи вирішив зайнятися киянин Юрій Ягусевич після того, як переїхав жити в одне із сіл неподалік від зони відчуження.

У Прибірську купили кілька хат, реконструювали, проводили екскурсії, відроджували народні ремесла. Якось у господарстві випадково з’явилася кобила поліської породи. І ось уже кілька років Юрій присвятив цим коням. Каже, «поліський кінь – національна гордість, на них українці в’їхали в історію». Наразі у проєкті Юрія «Щербаті цуглі» (команди ентузіастів, які відроджують породу поліських коней) уже 28 конячок. І це, незважаючи на всі труднощі, пов’язані з війною.

Як розпочиналося відродження породи, як пережили окупацію Київщини та евакуацію по різних регіонах країни, а також як зараз виживають поліські коні – Юрій Ягусевич розповів Коротко про.

“Поліські коні насправді існують, а на папері – ні”

– Юрію, що то за порода така, поліські коні?

– Це архаїчна українська порода, яка існувала ще за часів Київської Русі – інших коней тоді не було. На них козаки їздили на Січ. Ці коні сформували український ландшафт та рельєф. Це найдавніші коні, які безпосередньо впливали на нашу історію, екологію та природу.

Сучасні коні виведені штучно, а наші – маленькі, природні, спокійно виживають у складних умовах, харчуються місцевою травою.

Якщо ми візьмемо будь-якого сучасного породистого коня, то побачимо вихолощену генетику. Порівняно з іншими породами наші поліські коні мають необмежені генетичні ресурси.

– Чому назва така – поліська порода?

– Тому що збереглася лише на Поліссі, у важкодоступних місцях. Вони жили до ХХ століття на Поліссі – в інших регіонах почали виводити сучасніші породи.

Ми стали займатися ними випадково, оскільки жили в тих краях. Якось трапилася нам одна кобила – здивував її м’який характер, висока витривалість, вона мало хворіла. Почали шукати, що це за порода така? Чому цей кінь настільки відрізняється від інших своїм характером? Поліський кінь – один із найдобріших і спокійніших коней у світі.

– Цікаво, завдяки чому ці коні вийшли такими добрими?

– Уявімо, що людина приручила дикого коня. Логічно, що у господарстві він залишатиме найбільш спокійного. І цей тривалий відбір призвів до того, що залишилися найбільш контактні особини – їх і брали для подальшого розведення. А в ті далекі часи кінь взагалі був частиною сім’ї.

На жаль, сьогодні ця порода майже вимерла. Коли ми почали спілкуватися з фахівцями, виявилося, що такі коні ще існують, але лишилося їх дуже мало.

Ще на початку ХХ століття їх було багато, а потім – Перша світова, Друга світова війна – майже добили популяцію. Остаточно це сталося за часів Хрущова, коли поліських коней штучно хотіли замінити на суперпродуктивну породу.

Такою була їхня доля, їх вважали непотрібними. Їм не було де сховатися, тому вони залишилися в лісництвах, на півночі, де є болота і звичайного коня не прогодуєш, тільки маленького, який майже не хворіє.

– Тож ви вирішили займатися цими кіньми?

– Не те щоб вирішив, просто стало прикро, що насправді коні існують, а за документами – ні. Ми сподівалися знайти кілька голів поліських, а далі цим займеться держава. Це таки державна робота, селекція. Але держава зайнялася цим лише на науковому рівні. З того часу довелося все взяти на себе.

На цих конях українці в'їхали в історію – як ентузіасти відроджують породу поліських коней - Суспільство

На цих конях українці в'їхали в історію – як ентузіасти відроджують породу поліських коней - Суспільство

Поліські конячки маленькі та доброзичливі. Фото: instagram.com/shche_tsugli

“Купували коней у м’ясників, коли їх везли на забій”

– А де ви знаходили решту коней?

– Було здійснено чимало експедицій, витрачено багато грошей, процес зайняв кілька років. За цей час ми виявили 7 особин. Спочатку ми їздили селами машиною, потім зрозуміли, що це 100 доларів на бензин на день, які ти прокатаєш, але нічого не знайдеш. Потім ми об’їжджали всіх перекупників та м’ясників, казали, що нам потрібно – і якщо вони везли тварину на м’ясо, ми давали на 2000 грн більше, і нам віддавали коня. Так ми покрили всю територію, що нас цікавить, і зекономили гроші.

Насправді поліських коней у чистому вигляді майже не лишилося – часто купували всіх, хто на них схожий, коли їх уже везли на м’ясо. Тоді ніколи було міркувати – той кінь чи ні, поліський чи не поліський. Тому було велике відбракування, ми спостерігали за характером коня, потім приїжджали вчені з Інституту генетики тварин, ідентифікували їх – 7 особин залишили, решту відбракували.

На сьогодні у нас уже 28 коней.

– Ви з кіньми зараз перебуваєте у Київській області?

– До війни ми жили на Київщині, на Поліссі. Перед війною встигли вивезти один табір із окупації на Поділля. Другий – не встигли: усе відбувалося дуже швидко. Але окупацію ми пережили, а після цього трохи подорожували з кіньми і у квітні 2022 року поїхали на Закарпаття та на Житомирщину.

Ми мали десь 4-5 перевезень, небайдужі люди допомагали нам грошима.

– Чому вам довелося мандрувати з кіньми?

– Шукали десь зупинитися… У нас все практично розорано – знайти місце, де росте трава, майже неможливо. На коня норма – 2 гектари трави чи хоча б гектар, якщо вже регулювати по селах.

Їм потрібні трава та вода. Якщо води поруч немає, ти не наносишся і не навозишся тієї води, адже на кожного коня потрібно не одне відро. Знайшли потрібне місце в Ржищеві – там зараз знаходиться частина коней. Однак їх стає більше – частина з них уже на Поділлі, для решти потрібно знову шукати місце. Тому наші коні зараз розкидані по всій Україні. Це непросто, але іншого виходу немає. Немає такої ділянки, якої вистачило б для них усіх. Щоб зібрати всіх коней в одному місці – пасовища є лише на Поліссі біля кордону, але там інфраструктуру розвивати небезпечно.

На цих конях українці в'їхали в історію – як ентузіасти відроджують породу поліських коней - Суспільство

На цих конях українці в'їхали в історію – як ентузіасти відроджують породу поліських коней - Суспільство

Відроджують породу разом із Інститутом генетики тварин. Фото: facebook.com/shche.tsugli

“Генетику ми втрачаємо безповоротно. Не можна гаяти часу”

– Незважаючи на вторгнення, вам вдалося зберегти своїх коней, і їх навіть побільшало.

– Так. Троє малюків народилося вже в окупації. У нас – державна програма, розрахована на 5 років. Ми йдемо за європейською рекомендацією, там є затверджений порядок дій. Чому ми це робимо? Для того, щоб порода набула офіційного міжнародно визнаного статусу, а для цього важлива кількість голів коней.

Коли ми дійдемо до потрібної кількості голів, коней я роздам, хтось піде в стайні, хтось у дику природу. Оскільки наші коні – не для заробітку, коли ми завершимо наші плани і коням нічого не загрожуватиме, ми займемося етнографією, тим, чим ми займалися до війни.

– Тобто ваша мета – зберегти коней, збільшити їх поголів’я, щоб їх офіційно визнали.

– Звичайно! Якщо йдеться про історичну будівлю, то ми можемо її реставрувати з фото. А як ми відреставруємо генетику? Ніяк. Це те, що ми втрачаємо безповоротно. Тут не можна нічого поставити на паузу: не такі у старих кобил можливості народити. А у нас вони переважно літні.

– Скільки має бути коней, щоб вони знову почали існувати на папері?

– За міжнародним стандартом – 75 і більше. Вони могли б стати нашою українською національною гордістю. У нас мало чого нашого залишилося.

– І за скільки років їх стане 75?

– 4-5 років на це піде. Витрати зростатимуть – щось думатимемо. Насправді наше заняття потребує постійного пошуку грошей. На утримання коней іде від 5000 грн щодня. Є постійні донори, є тимчасові, кредитні картки. У нас скрізь кредити набрано, де тільки можна…

Та й у нас такого досвіду в Україні немає, а у світі є. Під егідою європейських фондів цим займаються, наприклад, в Африці. А поліський кінь – лише наш. Це той кінь, на якому українці в’їхали в історію. Тому дуже хотілося б відновити цю породу.

Поліські коні неагресивні, з ними можна хоч спати. Він невеликий за розмірами, як зебра: у природі великих не було. І здоров’я у них краще: не вихолощена генетика.

Будь-яка порода без вливання генів замикається у собі, виникає багато хвороб. Ми не знаємо, що буде в майбутньому з конярством. Ці коні точно будуть, але в якій кількості та яку роль вони гратимуть, ніхто не знає.

На цих конях українці в'їхали в історію – як ентузіасти відроджують породу поліських коней - Суспільство

На цих конях українці в'їхали в історію – як ентузіасти відроджують породу поліських коней - Суспільство

Це лоша народилося зовсім недавно. Фото: facebook.com/shche.tsugli

На тему

Екскурсії проводимо, але зовсім небагато

– Ви також займаєтесь тим, що відроджуєте народні традиції. Як із цим зараз?

– Це ми робили, коли були на Поліссі, там відтворювали побут, ремесла, розважали людей. Після окупації не було сенсу туди повертатися: ніхто поки що не поїде до кордону. По-друге, знайшли іншу сферу діяльності. По-третє, вже фізично там не містилися.

Тому зараз у Ржищеві, що на Київщині, більше пішли в екологію – відроджуємо деградуючі пасовища, випасаючи копитних тварин.

– А як це допомагає?

– Трава буває високою та низькою. Висока трава забиває низькі, цілющі трави – дуже бідніє флора та фауна. А коні природно це регулюють. Щось з’їдають, щось не чіпають, те, що почало чагарниками заростати, вони відрегулювали. Ми самі шукали струмки, відкопували їх – своя екосистема почала складатися.

Ми взяли територію, обгородили її електропастухом. Кабанчики, лисиці, борсуки – все це бігає, але коням електропастух вийти не дає.

– У вас раніше й екскурсії були, а зараз є?

– Є, але зовсім інших масштабів. Ми не можемо сказати, коли люди воюють: давайте влаштовувати гульки. Того року до нас приїжджали – ми пекли хліб, гуляли, щось показували, розповідали – за донат на допомогу військовим. Тоді щонайменше 100 тисяч зібрали.

Наприклад, людина збирає допомогу братові. Каже: “Я вам привезу людей, а зібрані кошти підуть на мавік” – ми погоджуємось. Хтось на машину збирав, хтось на інші потреби – люди заходили з відвідувачами та збирали на те, що їм потрібне. Іноді люди приходять подивитися на коней.

Нині це просто екскурсії, а раніше ми влаштовували фестивалі, вечорниці, майстер-класи. Сьогодні, крім прогулянок, залишилося випікання хліба. Нині не той час, щоб робити щось масштабне. Плюс треба вкладати кошти в розважальну інфраструктуру – поки що не до того, совість не дозволяє. Зараз можна погуляти, поїсти на природі, доступний контакт із кіньми. На екскурсію ми не даємо реклами, не вкладаємо в це гроші. Раніше це були повноцінніші екскурсії.

– А військових до вас на своєрідну реабілітацію не привозять?

– Ні, але вони самі до нас приїжджають разом із сім’ями. У нас природа, тихо, коні.

Як допомогти

Утримання коней щодня обходиться Юрію у 5000 гривень. Поголів’я зростає – витрати збільшуються. Якщо ви хочете посприяти у відродженні одвічно української породи коней, надсилайте донат:

Найменування отримувача: ГО ОРЕЛІ Код отримувача: 42661758 Счет отримувача: UA463052990000026009026008262 Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”

Або на цей номер картки:

4731 2196 5130 5538
Джерело